ся на се сьвято, бо се дійсно було сьвятом його відродженя душевого. Хорий і знесилений ґеній вже ясно побачив, що його ідеї щораз то глибше вкорінюють ся в серця мас, котрі з свідомостию ціли не уступлять в борбі, а виборуть волю.
На сьому місци не буде зайвим зацитувати частину предмови поета у збірці “З вершин і низин” де він говорить про всю свою 40-літну діяльність.
"Я не з тих письменників — говорить тут поет, — що звикли нарікати на суспільність та на читачів, ані не з тих, що звикли підладжувати свою працю під пануючий смак своєї громади. Занадто високо розуміючи покликане письменника я нераз у критичних хвилях не вагав ся стати в перекір пануючим напрямам, і ніколи не переставав виступати проти безтямности, тупоумія та заскорузлости не лише серед суспільносте, але також, і особливо серед тих, що беруть ся провадити та просьвічувати її. Не можу сказати, аби ті могутні противниці не платили мені щедро глухою ненавистю, завзятими нападами та клеветами, явним і таємним поборюванєм моїх змагань праць. Так воно мабуть і мусить бути. Та проте я не нарікаю ані на своїх противників, ані тим меньше на свою суспільність, у якій бачу та почуваю чим раз більший зріст духового житя, культурности, дружносте та жертволюбивости, що творить окрасу всякого житя. Жию вірою й надією, що ті високі духові прикмети будуть розвивати ся чим раз краще серед нашого народа і що я дожию ще часів далеко щасливійших та радіснійших від тих які прожив доси.
