Про правдиву любов до рідного краю, про свій патріотизм, який не має нічого спільного з крикливим і користелюбним патріотизмом тих, що слова “нарід” і “Україна” взяли в свою аренду, — говорить поет:
І чиж перечить ся любов
Тій другій а сьвятій любови
До всіх, що ллють свій піт і кров,
До всіх, котрих гнетуть окови?
Ні, хто не любить всіх братів
Як сонце боже, всіх зарівно,
Той щиро полюбить не вмів
Тебе, коханая Вкраїно!
Як сказано було передше 1898 р. в осени відсьвятковано 25-літний ювілей. Великі сі заслуги, які уже тоді положив Франко приклонили голову громадянства перед генієм. Картина в житю Франка зміняє ся. Франко усуває ся від політичного житя, віддаючись літературно науковій діяльности. Він стає 1898 р. співробітником “Записок Наукового Товариства ім. Шевченка” та співредактором “Літературно-Наукового Вістника” при якім остав до кіця 1907 р.
Товариство “Просьвіта” до якого з початком 1890-их років не хотіли приняти Франка на звичайного члена, на загальних зборах в 1908 р. вибирає його членом почесним.
В Літературно-Науковім Вістнику поміщують ся його поезії, що увійшли в збірки “Semper tiro”, “Мій Ізмарагд”, тут друкують ся переклади Франкові Золі, Шамісо, Франса, Ади Неґрі, Ґете, Шекспіра, Ібзена, Метерлінго, Толстого, Андреєва, Ґоркого, Турґенєва і и. Тут друкують
