сти права громадянства для тих суспільних ідей, які протягом 19-го віку витворили ся в Західній Европі.
Десятки літ тяжкої праці, яку поклав Франко як пропаґатор нового тоді у нас суспільного сьвітогляду мають величезне значінє. Він з Павликом працюючи публіцистично — витворив разом з ним на почві думок Драгоманова ті кличі актуальної політики, що й ще сьогодня є основами нашої діяльности у щоденній праці й боротьбі. Франко через ціле своє житя глубоко і щиро відчуває усі тяжкі терпіня маси людей, котрі коротають дні свого тягостного житя у теперішнім економічнім устрою. Він бачить виснажуючу боротьбу працюючих о кусник хліба, з розкритим серцем дивить ся на них, що в тій борбі закопали ціле своє житє, не знаючи хвиль супокійного відпочинку ані безтурботної розривки. Франко бачить се все і тяжко боліє над долею усіх тих, що примирають голодом витворюючи богацтва цілого сьвіта. Він уважає, що освічені повинні прийти з помочию всім, кого кривдить сучасний лад.
Се, так би сказати, почутє нашого великого поета і письменника, до сього прилучаєть ся праця ума. Франко шукає також і доріг якими повинні іти маси працюючого люду, щоби запровадити на сьвіті справедливість і рівність. І знаходить їх в соціялізмі, в змаганю до перетвореня усіх царин житя на прінціпах справедливости, правди та економічної рівнсоти. В поході людства до сього будучого устрою світа бачить Франко суть поступу. Одначе Франко не був соціялістом доктрінером. Його соціялізм се виплив горячих симпатій до бідних і протест проти гнітучого політичного і економічного ла-
