приніс на жертву своєму невдячному народови. Він не кидає його, а просить благає:
Важке ярмо твоє, мій рідний краю,
Не легкий твій тягар!
Мов під хрестом отсе під ним я упадаю,
З батьківської руки твоєї допиваю
Затроєний пугар.
Благословлю тебе! Чи ждать тобі ще треба
Поваги й блеску від будуччини,
Чи ні, — одного лиш тобі благаю з неба:
Щоб з горя й голоду не бігли геть від тебе
Твої найліпші сини.
Щоб сіячів твоїх їх власне поколінє
На глум не брало і на сьміх;
Щоб монументом їх не було те камінє,
Яким в відплату за плодюче насінє
Ще при житю обкидувано їх.
Запряг себе Франко у важке ярмо. Не зважає на докори і удари з боку своїх, на обвинуваченя, він витревало стоїть на сьому тяжкому становищі борця за велике і чесне діло, за добро і щастє, за кращу долю поневолених та принижених мас. Він знає се, він сьпіває — Гимн —
Вічний революціонер —
Дух, що тіло рве до бою,
Рве за поступ, щастє й волю, —
Він жиє, він ще не вмер.
Ні попівськії тортури,
Ні арештів царських мури,
Ані війська муштровані,
Ні гармати лаштовані,
Ні шпіонів ремесло
В гріб його ще не звело.