У Львові 1877 р. відбув ся перший великий український соціялістичний процес.
Якаж провина лежала за сими людьми!? Чи се, що горяче любили свій нарід? Чи се, що були жадні науки, просьвітку, що любили правду, бажали волі!? — Головним доказовим матеріялом проти обжалованих були листи Драгоманова, а головним злочином їх соціялістичні переконаня. Від підсудимих приходилось судям довідатись про соціялізм, — они сього не тямучі були. По пять, по вісім місяців неволила галицька, темна прокураторія Франка по тюрмах, знущала ся над невинними людьми, голодом морила. Франко захорував був на тиф. “І так в горячці, серед студени, в одній сорочці босого і простоволосого вели Франка студенним, камінним коридором до переслуханя”.
Не було ніякої провини ні злочину, одначе трибунал львівського суду узнав всіх обжалованих винуватими і засудив на кари 3 місяців а решту.
А вороги ликували. Москвофіли і вірно піддані “руснаки австрійські” не тільки що нападали в пресі на увязнених та соціялізм, але просто виелімінували з суспільности замикаючи перед ними двері своїх домів, не впускаючи в свої товариства. Серед польської суспільности не інакше було. Меморіял який вислав був в часі процесу до львівського суду польський шляхтич А. Созанський домагає ся, щоби увязнених соціялістів як найскорше повісити.
І за що? За правду, за сьвітло для поневоленого українського народа.
Одначе їх не злякає! Они з палаючими очима стоять лавою перед несправедливими судями, а Франко говорить:
