Тяжким шляхом ідуть вперед невтомимо. Майже уся ідейна молодіж, яка була у Львові 1876 р. опинилась в соціялістичнім таборі. Москвофіли та народовці, одинокі тоді партії серед Українців, як одна так друга далека від інтересів народніх, котрих інтереси обертались в круговороті безплідної борби за йорчики і трираменні хрести, стратили значінє, стратили молодіж.
Не на руку се було одним і другим. Усіх можливих способів они уживають, щоби знищити перші початки українського соціялістичного руху. Пішли доноси до властей, пішли поліцийні дозори та труси сумну ролю відграють тут москвофіли: “се соціялізм, бунт, замах на царів, на богів і на всяку власть”. І рухнулись прокураториї, староства, поліція, жандармерія. Зачались нагінки з прокураторіями, протоколами, вироками, судами. Старостинські та жандармські собачки гоньчі увихались а москвофільська галайстра “та свої сліпі братчики, наші люди” австро-рускі патріоти помагали. Таким робом почались у Львові 1877 р. перші арешти. І першою жертвою підлости, несправедливости, інтриг, доносів усяких порядних вірних підданих австрійського і московського царства упали Франко і Павлик, а в Відні Остап Терлецький.
І злоба покотом стелилась. Невпинні гоненя, видалюваня молодіжи зі шкіл, ревізиї по домах, арештованя, шупаси, і все те за святу правду, науку, за свободу і волю українського народу. Не тільки у Львові масові арештованя, а по всій Галичині. Що тільки було поступовим, арештовано. Тюрми були заповнені невинними, щирими людьми.
