Тоді то пізнав ся з деякими членами “Академічного Кружка” Драгоманів, професор київського універзитету, який 1876 р. став політичним еміґрантом, опісля професором на універзитеті в Софії. Він був щирим Українцем, великим ученим та пропаґатором нової під сей час ідеї соціялізма. Знакомство се мало рішучий вплив і на дальшу будучність кружка, який з москвофільського та назадницького стаєсь українським, проґресивним, а Франко та Павлик, члени сего кружка, стають ся приклонниками ідеї Драгоманова. Від сеї хвилі датує ся нова ера, епоха в житю, творчості та діяльности Франка. Франко стає на дорозі проґреса, боротьби, вибирає шлях що не квітками а тернєм стелить ся.
Настало нове житє серед молоді. Франко, і Павлик під особистим впливом Драгоманова, і його писань, та писань Герцена і Чернишевського стають першими сівачами соціялістичної правди, гуртують довкола себе у Львові все, що було поступове й живе серед тодішної молоді.
А се не так легко приходило! Бути соціялістом у ті часи себто в другій половині 70 років, коли виступив Франко на поле публичної діяльности, се значило загородити собі дорогу в “порядне” товариство, бути виелімінуваним зі суспільства “патріотичного”, бути готовим на найтяжші переслідуваня з боку властей, зносити наруги, погорду, докори з боку тодішньої австрофільської народовецької та москвофільської громади, для якої соціялізм був тоді страховищем, розбоєм, диким анархізмом, червоним чортом, котрий “мирній людині” не дає спокійно спати.
Се однак надавало більшої сили, відваги борцям…
