тупоумству, клеветі, призирству тих, котрим хороше валятись в болоті…
Непохитний він!…
Десятки літ серед гіркої нужди в тяжкій праци устояв він проти волі невідючого, засліпленого загалу, а дрожаючою рукою у вічній тревозі, журбі будував храм, знаючи се, що завтра може знищити сю сьвятиню дитина, для котрої він житє своє в жертву приносить.
Погорда, насьмішки, тюрма, голод — заплата…
|
|
Осамітнений, не знаходячий ніякого слова заохоти а лише іронію та злобу, далї скалу лупає, ламає ґраніт, шлях кує.
|
|
Не зломати нікому його великого духа, не попаде в розпуку. Він твердо стоїть на сьому трудному становищи, бо у нього сьвята одинока ціль: свобода, просьвіток, доля краща своєго народа.
І ціле житя держав за ручку се бідне дитя, держав на його живчиках свою руку, не опускав на хвилину сеї сирітки, та вказував просту і ясну дорогу, котру окропив потом слезами, кровю.
|
|
І ставсь дорогосказом, що значить шлях поступу. Розсипав кругом нас чари коханя, посіяв в наших серцях любов до окрадених, любов до рідного народу і краю, любов до людскости.
І ціле житє поклав у борбі за права та свободу і красшу долю свого народа, сего народа, що в “поті чола” працює та витворює працею своїх рук богатства, всі блага культури, а сам з них не може користати.
