паланках геть скрізь села, хутори та бурдюги, тоді у них почалась дружна і спільня робота плугами по всіх степах. Про це пільнували у них так звані зімовчаки, або гречкосіі, які жили скрізь по паланках, близько балок, лиманів, озер та степових річок. Обробляючи своі степи, запорожці укупі з тим не забували прохати „хлібного жаловання“ у польских королів, а потім у московських царів. І ім часто присилали царі „презенти“ в Січ — „зелье (се б то порох), денежное и хлѣбное жалованье“ яке йшло на військо січове.
От же яке найцікавіше питання у справах запорожських, так це питання про письменство у них. Виявляєтця, що у запорожців дуже високо стояло письменство. Ми маємо документи архиву запорожського 1763 і 1779 років, із яких видко, що на сотню козаків у куріні тільки меньча половина із усієі сотні була неписьменна, а більша — письменна: наприклад, із ста чоловік у куріні 47 неписьменних, а 53 письменних, або ж із ста чоловік 40
