пловці счіплялись з ними залізними крючками, мерщій притягали іх до себе, потім духом кидались у середину кгадрікг, рубали, хто чим попав, турецьких пловців, хапали у руки усяке добро, далі швидко запалювали кгадрікги огнем і пускали іх у море, на дно, після чого слободно пробірались у самий Стамбул і „давали нюхати козацького пороху самому султанові під самий ніс“.
Не було на світі тієі зброі, якоі б не знали запорожці: арабські ядамашки, се-б клинки дамаськоі сталі, турецькі янчарки, або яничарські шаблі, гишпанські пістолі, капказські ятагани, усякі мушкети, французькі тромблони — усе те і инче знали запорожці, дуже кохались в тому і давали великі гроші за те. Добра шабля коштувала запорожцеві і добрі гроші: не меньч 8 карбованців штука. Це певне великі для тих часів гроші, коли ми скажемо, що пара добрих волів коштувала у запорожців тодіж таки три карбованця грошей.
Але не однією тільки зброєю мо-
