Хай підштовхну́ли б всіх пліток отари —
Ледачий розум лежня, ґлузд бездари
І спритність поговорів тлумача!
Щоб підхопилось і дурне курча,
Що з подиву аж очі виряча!..
Де ради, служби, збори, кулуари,
Де ярмарки, гармидери, базари…
Чутки, корисні над дива й товари!..
Найперше — за Мазепу! Не до свари,
Однак!.. Бо ж все́ іще́ над плином днів
Моїх осінніх — гріє і крізь хмари,
Мов сонце! Його ласка, навіть, гнів!..
Мені не оцвітають його чари!..
Проте, засіяне зросло і прагне жнив
Думок на ниві поміж козаків,
Ота́манів, лицарства, ватажків!.. —
Чутки́ хай сходять, наче пруть опари
З макітр!.. Хай булькотя́ть, пихтять узвари
Й сичать на жар котлів і черепів,
Щоб кожен з тих чуток, був, остовпів,
Щоб вкупі дійсність і дурниць примари
Скрутили б ґлузд міцніш налигача!..
Ось: літній він!..
(А Мотря ж — ще дівча!)
Й хрещений їй!..
(Вже й цього вистача!)
Отож-то:
він і Мотря — не до пари!..