Суперниця я доньці!.. Долі збіг!..
Ні, я не здатна нишкнути й коритись,
Так, він мені — жаданий оберіг,
Він — мій!..
Й Іваном… — Мотрі поступитись?!
Нехай вже він до скону днів своїх
Нікому не дістанеться… на гріх!..
Ні, краще смерть: повіситись, втопитись!
Господь мені дав мужа-багача,
А я ж одна згоряю, мов свіча,
Хоч з Василем подружжя поділяю!
Коли обридних звичаїв раба,
Раба! Наложниця!.. горю й палаю,
В жіночості покірна і слаба,
В обіймах я Івана уявляю!..
Торкаючись його чола, плеча!..
Коли в подружнім ґвалті умліваю.
Що дивні оксамит мені й парча,
Кришталь і порцеляна? Все, що маю:
Густі ліси, що вповні дичини,
Поля безмежні, ниви з хуторами,
Рясні сади, палаци, вірні брами,
Добірні перла, коней табуни,
Смарагди і перли — Божа кара!..
Безсилля жінки, грішниці, жони!
У боротьбі думок, на кшалт війни!
Чату́є небезпеки чорна хмара.
Шукаю з того ришень, щоб вони
Як “Отче наш” сприймались козаками.
Ще й доказів, що плещуть язиками,
Що кожен переконує, навча
Й до висновків призводить слухача!..
