І глузд — вмить розсипається у прах!..
І пристрасть — і минулі, і прийдешні!
Долає сумніви, непевність, жах!
І молять очі, — у сльозах, сердешні!..
І на вінець без жодних запорук!
Цноту свою і молитви́, і тіло
Невинність віддає тобі невміло!..
Та́к ніжності серденьку закортіло,
Що, наче пта́х голодний, йде до рук!..
Зле́, соромно гетьману, що в літа́х,
Любов свою ховати по кутках!..
І боляче, і ге́ть осточорті́ло!..
Сцена 2
(У маєтку свого батька, Кочубея, Мотря із Малашкою. Згодом, Мазепа із Орликом. Відлуння музи́к, веселощів, танців, сміху…)
Мотря (Продожуючи розмову)
…Хай всі стежки́ до щастя нас ведуть!..
Малашка
Хотіла б я, — понад усе на світі,
Так Орлика до себе привернуть,
Щоб мав мене єдину на приміті!..
Мотря
А що є — щастя?! Й взагалі, моє?!
Всякчас мені печалі завдає,
Що дівчинкою я на світ з'явилась.
Причинна я чи доля помилилась:
Страшній шал битви, постріли гучні
Прийшлись, немов наврочені, мені!..
Люблю козацький марш під бунчуками
І сурми перемог над ворогами!..
