Юрій Отрошенко
Служіння муз не терпить метушні.
Прекрасне має бути величавим.
Та юні мрії поспіхом лукавим
Нас владно спокушають день при дні.
По Музі, брате, чи не так бездумно,
І ми, Вільгельме, в радощах жили?!
Огляньмось, ба, запізно!.. Гірко, сумно:
Й слідів — нема. Немов — і не були.
Дон Карлос
Ти — молода́... І будеш вабить
Ще — років п'ять чи — шість. І будуть ще
Вони — до тебе — спрагло залицятись
І ласки, і прикраси — дарувать,
І тішить серенадами щоночі,
За тебе будуть битись і вбивать
Суперників на темних перехрестях.
Однак, коли проб'є година та,
Змарніють очі, в зморшки піде шкіра,
І стануть називать тебе: стареча!..
Що — скажеш ти тоді?
Ла́ура
Тоді? — Навіщо
Вдаватися у ці дурниці?! — Годі!
Чи повсякча́с — такі думки́ у тебе?
Ти краще б відчини́в балко́нні две́рі.
Як ти́хо! Спить повітря, ніч — лимоном
І лавром диха, місяць — золотий
Блищить у темряві, — у тьмяно-синій,
