Юрій Отрошенко
“Прощай!” — говорить цвіт мені
Пелю́стками слова пророчі:
“Твої вже не побачать очі
Любові в рідній стороні!”
Ну що ж, кохана, не журись,
Я бачив сонце й землю бачив
І, певен, строк оцей колись,
Хтось кожному предрік, призначив.
І з того, що мені болить,
Що усвідомив, добрі люде,
Я стверджую — за кожну мить,
Що все́ ще, неодмі́нно, буде.
Не все одно: хтось прийде знов,
Журба — нікого не здолає,
Тобі, кохана, про любов
Нови́й коха́ний — заспіває.
І, може, в тиші самоти
Чи знов, як хтось тебе пригорне,
Іще колись згадаєш ти
Моє цвітіння неповторне.
|
(С. Єсенін) Ти зізналась, що Сааді |
