Юрій Отрошенко
— Ге́й, каменя́ре, в опи́ні оха́йній,
Що́ ти буду́єш? Кому́?
— Не́ заважа́й нам у спра́ві нага́льній,
Ту́т ми буду́єм тюрму.
— Ге́й, каменя́ре, ретельний і справний,
Хто́ ж голоси́тиме тут?
— Пе́вно, не́ ти́ і не́ ба́гач всепра́вний,
Кра́дуть від злиднів і скрут.
— Ге́й, каменя́ре, за гра́тами но́чі
Хто́ тут не́ зна́тиме сну?
— Мо́же, сино́к мій, він та́кож робочий,
Бачить він кривду одну.
— М’о́, пригада́ хтось під ча́с катува́ння
Ти́х, хто тут прі́в за харчі́!
— Ге́й, бережи́сь! Ге́ть — з-попі́д риштува́ння!
Все́ нам - відо́мо, мовчи́!..
Знов мені́ — наче скри́пка співа́є,
З напівтемряви сяє кришталь,
І твій сміх невлови́мо ховає
І цноту́, і діво́чу печа́ль.
З тихим вальсом, блаженно-фатальним,
Мрія зве́ в темний па́рк — до мети́,
Верби мліють у ко́лі віта́льнім,
І мені́ посміха́єшся — ти.
І цей ва́льс, і ці ру́хи, і зву́ки,
Поверта́ють і ро́ки, і дні.
Я цілу́ю ізно́в твої ру́ки, —
Ми в пітьмі, уві сні, ми — одні.
