Юрій Отрошенко
Й щовечора тут за шлагбаумами,
Заломлюючи котелки,
Межи канав гуляють з дамами
Завзяті фати говірки.
Над озером скриплять уключини,
Відлунює жіночій визк,
До всього звичний і приручений,
У небі кривить пики диск.
І часто бачу: втаємничений
Відбиток в склянці постає,
Й вологою вина насичений —
Мені він знаки подає.
А поруч між сусідніх столиків
На чайові лакеї ждуть,
А спиті пики алкоголіків
“Ін віно верітас!” верзуть.
Й щовечір — мрії колисаночка
(Чи, може, сниться це мені?) —
В шовках, дівоча станом, панночка
Йде у спітнілому вікні.
І так, проходячи між п'яними,
І загадкова, і одна,
І духм'яніюча туманами,
Вона сідає край вікна.
І віють древніми повір'ями
Її пружні, тугі шовки
Й брилець із траурними пір'ями,
І персні справної руки.
І дивним зближенням схвильований,
Дивлюсь вуалі в глибину,
І бачу берег зачарований,
І чарівницю далину.
