10
Власне тому, що російські народи були тереном нечуваних і неприродних експериментів, тим виразніше в них ділають певні стихійні сили природи. Як-за Петра І-шого, так і за Лєніна й Сталіна, діють ті самі явища, як клімат, ґеольогічні підстави, наслідки географічного положення, гидрографія і врешті залежні від них (як і від характерів народів) економічні і популяційні відносини. Це все має свої межі і свої форми.
Перше твердження, яке ми на підставі вищого будемо мусіти відкинути, це..що „Росія оточена бути не може“. З тої ж причини, як твердять деякі незріноважені росіяне, в наслідок безмежности свойого простору Росія є неможлива до здобуття.
Твердження це один час репрезентувало цілу російську дер жавну політику, а тепер є змістом російської еміграції. Знаходить воно й досі охочих слухачів серед русофільського німецького юнкерства і поодиноких представників західньої плютократії. Це є певне „табу“ російського простору.
Друге твердження, що тісно звязане з першим, це — зазначувана багатьма росіянами, думка, що „Росія має надмір людського матеріялу“. Думка ця ввійшла в кров російських політиків, а особливо стратегів. Розкидання сил в просторі є постійною хоробою російського провадження війни. Розкидає людські сили провід з центру, прогай новує їх провід фронту, армії, а навіть кожний корпус і дивізія. В суспільних реформах це саме марнотравство, в большовицьких кампаніях сійби, чи жнив марнується здобуток десятків тисяч родин. Під цим зглядом битви „суцільної колективізації“ в 1929 — 1931 рр. цілком подібні до, скажім, такої битви під Таненбергом в році 1914.
Таке російське відношення до свого простору і свого населення могло колись давати певні позитивні наслідки, але на загал дає цілковитий брак почуття відповідальности за свої чини. Тимчасом не можемо інакше віднестися до Росії, як з певними домаганнями відповідальности.
Новий порядок річей, до котрого в той, чи інший спосіб стремлять народи світа, вимагає від кожного народу і кожного терену певної готовости до співпраці. Якийсь державний містицизм te Росії розумом не зміряєш“) тепер не на часі.
Від року 1855-того Росія терпить поразку за поразкою. По поразці під Севастополем падає замах за замахом на керманичів Росії, по поразці в війні з Японією зроджується гасло знищення уже цілих кермівних кляс Росії. По 1917 році з російського прапору відпадає білий колір шляхти, синій колір купецтва, і зостається тільки червоний колір робітників і селян. Та він не враговує Рос ї. Вона цілком не має того розгону, який собі приписує ще далі. Мала Фінляндія, маючи лиш 18 дивізій протягом трох місяців держалася проти 47 совітських дивізій. Росія це не є держава, яка не звертає уваги на межі в своїх посувах.
Зрештою Росія сама тепер є під напруженою увагою перенаселених нраїв. На Сході Росії тепер не безсилі розріжнені
