Прикметою людського розуму є шукання доцільности в життю. Спеціяльної доцільности шукаємо в великих державних організаціях. Ми привикли дивитись на ці організації, як на певну доцільність чи в духовім, чи в фізичнім життю.
Велика держава, то для нас ділянка життя, що в ній люди зводять цілий ряд невидимих, а однак очевидних будівель То будівлі гасел, думок, звичаїв, традицій, вірувань, законів та інституцій. Люди живуть не тільки в очевидних будованнях, вони перебувають також і в невидимих будівлях.
Натурально не меньш важними є і видимі суспільні будівлі: мережі доріг, промислові,торговельні і культурні надбання в правдивому металю, камені і дереві. Коли в духових надбаннях завершенням є віра в своє призначення, то в матеріяльних здібність до опановування простору.
Це беремо за підставу оцінювання ролі Росії і ніщо більше. Беремо її, як одність, на тлі світової історії і світової господарки. Стараємося узгляднити своєрідність її теренів і людей, але завжди памятаючи, про певні біольогічні закони, які кермують цілим світом.
Чи ж можна трактувати Росію, як одність в часі? Існують твердження, що большовики від 1918 р. змінили цілком попереднє обличча Росії. Так не є.
Сучасна російська політика не створилася від недавна. Большовизм не розпочав нічого, чогоб не провадив, або не пробував впровадити царизм. Нам не ходить про назви. Еволюція понять большовицької Москви ішла тим самим шляхом, що ним перед тим ішли напрямні імперських правителів Петербурга. Не змінились умовини труду. Те, що лежало в глибині суспільних і національних суперечностей, зістається й далі. Певні прояви втоми людей і природи, яскравіше тепер висловлені, існували і перед большевизмом.
Людська воля, навіть так насильницька, як большовицька, може надвередити, але не змінить біольогічної істоти терену і населення. Власне з погляду біольогічної істоти Росії можемо трактувати її, як цілість.
При цілій шарпливости російських урядів зіставалась Росія завжди певним природним зявищем. При її величезній території і великій кількости її народів — лекше навіть встановити певні природні міри, потрібні для її оцінки. Як каже приказка.Дерева не ростуть аж до неба“. Наявність форм російського життя має в собі щось із рослинного, чи звіринного життя. Річ не йде тут тільки проте, що більша частина території Росії занята головним чином близькими до природи промислами звіроловним і рибацьким. Чисто природним зявищем є не тільки це окраїнне населення, але й саме ядро народів Росії. Пояснім це.
