Цю сторінку схвалено
Ганнуся.
I.
В липневу ніч сон ходить теплий і дихає кетяхами акацій. —
В школі, що в Ліщині, тихо.
Бабуся Корецька сплять у коморі, бо душно, а Мокрина — в кухні коло дверей Ганнусі-вчительки.
Ганнуся вчителька (девятнадцять літ) прокинулася і сіла в ліжку: мовби кількасот шевців в підошви били. Глупа ніч, село-Ліщин — спить, а тупіт?
Повне подвіря школи — тупотіння.
— Мокрино?
Нема Мокрини в кухні.
Відчинила вікно, а в вікно — ніч і жива юрба людська дихає важко. Чоловіки якісь. Небалакучі. Розпрягають, чи запрягають?
— А чого хочете, товариші?
— Ми — не товариші, — говорять неголосно.
— То, панове?
Подумали трохи.
— Ми й не панове, — відізвались.
— То як звать вас?
Подумали трохи.
— Зовіть — добродії.
— Так чого ж хочете, добродії?
