Сторінка:Юрій Липа. Кіннотчик та інші оповіданні (1946).djvu/50

Цю сторінку схвалено
Ганнуся.
I.

В липневу ніч сон ходить теплий і дихає кетяхами акацій. —

В школі, що в Ліщині, тихо.

Бабуся Корецька сплять у коморі, бо душно, а Мокрина — в кухні коло дверей Ганнусі-вчительки.

Ганнуся вчителька (девятнадцять літ) прокинулася і сіла в ліжку: мовби кількасот шевців в підошви били. Глупа ніч, село-Ліщин — спить, а тупіт?

Повне подвіря школи — тупотіння.

— Мокрино?

Нема Мокрини в кухні.

Відчинила вікно, а в вікно — ніч і жива юрба людська дихає важко. Чоловіки якісь. Небалакучі. Розпрягають, чи запрягають?

— А чого хочете, товариші?

— Ми — не товариші, — говорять неголосно.

— То, панове?

Подумали трохи.

— Ми й не панове, — відізвались.

— То як звать вас?

Подумали трохи.

— Зовіть — добродії.

— Так чого ж хочете, добродії?