ліво. Юрба розсунулася, як при театральній виставі, і утворила широкий коритар, даючи місце Петьці коло муру насупроти пожарища. Міліціянти оточили ланцюгом звільнене місце, жовніри стали в дворяді лице в лице з самотним Петькою Клином — що трохи шкутильгав. Між ним і жовнірами вийшов офіцер, сухо і з поспіхом прочитав присуд на смерть за нальотництво і ворогування з пролєтарським урядом. Скінчивши читання, хотів відійти на бік і дати знак до стріляння, але Петька Клин з тим самим своїм згірдливим і театральним усміхом попросив дозволу від офіцера заспівати своє „останнєє танґо“.
Трівога перебігла лицем офіцера, чи це не є нова хитрість Петьки Клина, але розглянувшися направо й наліво, дозволив Петьці кивненням голови. Своїм жовнірам одначе дав наказ узяти Петьку на приціл.
Тоді Петька почав співати свою останню пісню. Співав різким фальцетом, як завжди трохи глумливо усміхаючися й ілюструючи свій спів рухами рук. Співав припертий до муру, на нього дивилися немигаючі дула двацяти чотирьох рушниць, цікаво приглядався трохи згорблений офіцер, не без співчуття і пошани, як відважні на відважного дивилися збоку міліціянти з баґнетами на рушницях, а з юрби праворуч і ліворуч виривалися зойки, зітхання і плачі, але зрідка, бо люде хотіли слухати.
Петька оповідав про свої пригоди на морі, де він їздив на торговельнім судні, оповідав дешевими римами і з патосом про кількість убивств, котрі поповнив, і здавалося, виростав червоно осві-
