— Струнко! Хто хоче йти на охотника ловити Петьку Клина, — і згадав про грошеву нагороду й службове підвищення, — нехай виступить наперед.
Ні один із жовнірів не виступив: всі мовчки дивилися, як огонь, знищивши двері партеру і вікна, лизав перший поверх.
— То ти підеш, — коротко сказав офіцер на першого з ряду жовніра, високого пранцюватого руданя. Той виступив блідий, скинув шинелю і, не зводячи очей з дверей в огні, пішов просто на них, як люнатик. Дерево шипіло, тріщали зруби, полумя відбивалося на мідяних касках огневиків. Одначе ледве рудань вступив до челюстей дверей, як велика балка, іскрячися в диму дрібним полумінням, упала на нещасливого, роздроблюючи йому череп. Убрання його згоріло відразу; звуглена чорна шкіра шкварчала і лупалася, виказуючи червоні мязи. Руки і ноги почали корчитися. Мязи живота і хрясти ребер перепалилися, почали розпадатися суглоби. Жінки в юрбі зойкали.
Офіцер стояв, нічого не кажучи, біля застиглих у напруженню жовнірів, — і сим разом Петьці видно судилося звійнути.
Тоді, мов опанований шалом, із навіженим обличчям продерся крізь ряди міліції невисокий бльондин і став перед офіцером.
— Я достану Петьку Клина! — гукнув він, а його білі вії тремтіли і безбарвне, змяте лице було повне змісту, змісту найглибшої, бо майже безпричинної ненависти.
Офіцер повторив йому слова про нагороду і дав револьвер. Мацан (бо це був він) не взяв ні-
