Сторінка:Юрій Липа. Кіннотчик та інші оповіданні (1946).djvu/42

Цю сторінку схвалено

Випірнув, порснув і поплив, не вибираючи напряму, інстинктовно, рішучо і швидко.

Інстинкт не ошукав його, за годину Петька побачив сильвету стрункої Ґенуезької башти на Золотому березі, де темніли кіпариси і туї, де блакитніли і біліли дахи віль, де впавши на золотий пісок між червоними скелями, можна солодко думати про існування.

Злодій лежав змучений. „О Марі, о Марі“! співав над ним неаполітанську пісеньку чистий жіночий голос і тужно гремів клявір у близькій віллі.

Крейсер „Алмаз“ вистрілив ще кілька разів. Революційні гарматчики не є блискучі, але й вони можуть при кінці влучити. З пробитим боком, ушкодженим середнім помостом, берлина зачерпнула води, одначе не втонула. Тоді останні постріли рознесли її нестеменно на кавалки.

V.

Раз перебута велика небезпека дає здоровим людям відчувати світ стократно уяскравленим. Петька чув у собі силу непомірну і зухвалість його не мала границь. Це був апоґей його злодійської романтики. Він остаточно вибрав за свій фах нальотництво і тут у винахідливости і відвазі перевищив своїх попередників.

Одночасно всі вчинки Петьки прибрали відтінь мальовничости: оточення від нього чекало гри і він давав ту гру цілою істотою в час небезпеки і в час відпочинку.

Він почував себе навіть поетом. Коли гармонія грала фруктовий танець, або инші злодійські