шень тому, що вони, упившися непробудно, нікуди втікати не могли.
Одеса голодна й холодна сміялася з цієї історії.
Большовицька влада, ображена в своїх амбіціях, постановила помститися. Лукавства і сприту їй не бракувало. За кілька місяців допяла свого.
Колишніх жовнірів I-го комуністичного полку ловлено всіма способами. Одних зловлено без клопоту, бо злодії, ошукавши большовиків і висміявши їх, забули про них швидко і основно. Других зловлено по довшому попередньому висліджуванню. Петька укривався довго і клявся, що не дасться живим, однак його піймали сонного в його укриванці і, побивши тяжко за спробу втікти, привели як і всіх до портового військового комісаріяту.
Та уже було кількасот його товаришів. Дехто сидів мовчазливо, думаючи про близький свій ростріл за дезерцію, а більшість ревіла безжурних пісень, дехто навіть мав зі собою трохи самогону. Що мали з ними робити, того ніхто не знав.
Врешті мертволиці китайці загнали їх баґнетами до величезної берлини на збіжжа. Чорнявий комісар уже тепер без патосу, давлючися, прочитав їм розпорядження, що вони, яко дезертири, мають бути відставлені до диспозиції військової влади в Севастополі. Скінчивши махнув рукою і, попихані баґнетами китайців, арештовані влилися довгими пасмами в чорне нутро берлини.
Над їх головами зариґльовано люки, за кілька хвилин малий пароплавчик-катер потягнув дебелу
