ред тим, як зникнути в спасенній зеленій тиші і темряві, — оглянувся.
Кількадесять кроків від нього були троє, що лаялися і грозили йому, трохи далі двоє нагнулося над раненим, з підколених грудей його виривався свист, а він, запінений крівавою піною, хрипів: „Чекай, яж тебе достану!“ Десь далеко біг мовчки один відсталий.
Вроджене почуття театральности Петьки перемогло в цю хвилю страх, — він зіпявся над парканом, щоб кинути їм кілька насмішок, аж раптом червоним огником блиснув револьвер у руці одного з переслідників, стрілив і другий, Петька зник як маріонетка, потягнена за шнурок.
В темряві великого садка здивовання огорнуло його вони стріляли в нього, це не була звичайна бійка, герць, комусь залежало на забиттю його.
Большевики мали ріжні рецепти для показання, що авторитет влади не згинув остаточно і що на романтичну озвірілість населення у них знайдеться обрахована озвірілість чрезвичайки. Ростріли були акомпаніяментом до найбезглуздіших наказів. Тим більше для наказів мобілізаційних.
Злодійські квартали вони зуміли прибрати сяк так до рук: не дарма стільки злодійських „богів“ і „шармачів“ були їх комісарами.
Під впливом переконувань розстрілами і аґітацією за „найсправжнішим урядом пролєтаріяту“ посунули й передмістя на заклик і утворили кілька
