Кожне передмістя ненавиділо инше, кожний, скажім, долішній кут Кривої Балки ненавидів горішній кут; для найжорстокіших битв не було писано кодексів і правил. Коли кілька духовитих „парнів“ чи „хлопців“ уночі зустрічали „чужака“, вони не гаяли часу на розмови, — до розмов були финські ножі.
Петька пізнав кількох, це були люде готові вбити просто для забави, люде, що невисоко стояли в злодійській гієрархії, де для чільніших потрібен розум і зручна, талановита воля. Це були звичайні збіри підюджені кимсь. І Петька чув за спиною їх глухаві, придушені прокляття. Коло рамена Петьки свиснув ніж і впав із дзенькотом. Петька відскочив набік задиханий; він не мав більше сил і ліва нога його боліла і наливалася оливяною тяжкістю. Він крикнув, біжучи, з викривленим болісно видом і, чуючи тільки тяжке сапання своїх переслідників, свиснув в два пальці різко і завзято. Та ніхто з його „шпани“, з його прихильників не був у близькости.
Петька Клин пробіг ще трохи і станув, тримаючи в руках ніж.
За ним бігло лишень трьох, з них один широкоплечий, випередивши своїх, зблизився до Петьки в кілька скоків, замахнувся, не влучив і впав з блюзнірствами на устах, упав як скошений, довгий, нерухомий.
Петька знову знявся бігти.
Цю частину міста, де вони тепер бігли, він знав як найкраще. Відчинена брама і сад за парканом манили його: він перемахнув паркан і пе-
