різким, тонким від обурення голосом крикнув він, — стать фартові! — гукав далі, на переміну ціляючи то в одного, то в другого, обернувшися плечима до кулємету, завзятий, із жеврійними жовтими очима.
Злодії спинилися з дивним виразом вагання на лицях. Кулі ляскотіли далі, але їм наказував сам Петька Клин.
— Стать, фартові! Вперед! — крикнув він, хоч знав, що підвладні ждуть на місці, але не йдуть за ним, знав — тепер, або він упаде і вони розтічуться, або переможе і згнітить відразу прокляті чорні шинелі з кулєметами. І, йдучи наперед, Петька Клин витягнув зза паса дві ручні ґранати і механічно приготовив їх до вибуху, ввесь час ідучи рівним кроком, як сновида, дошками мосту. Кулемет лютував як скажений, безхмарне небо синіло немилосердною синню. З одного боку дивилися на Клина його товариші, з другого — поліцаї, а він вийшов майже на середину мосту. Нараз якась куля вцілила його в бедро і він, ойкнувши, упав на коліна. Крик болю десятикратно сильніший відізвався з боку злодіїв, поліцаї, стріляючи, встали зза барикад майже в увесь зріст. Тоді, ранений, чуючи, що слабне, Петька Клин кинув обидві ґранати в ненавистну живу істоту, в кулемет.
Його очі були вже мутні, але він усе-ж чув, як вибухла одна ґраната, як за нею пішла скринька з набоями поліцаїв, і відізвалася здолу, з вулиці друга ґраната. Чув ще радісні вигуки своїх співбойовників.
Кілька товаришів підбігло до Петьки і забра-
