бре зорґанізованих партизанів. Певна владна пиха запанувала межи злодіями від кільканацяти останніх місяців: вони використовували місто, поділивши його на ділянки, стрижучи міщан реґулярно, як стадо овець. Серед тисяч „блатаків“ найбільше виріжнялася і верховодила група „нальотчиків“, що працювали майже без помічників, входячи з револьвером до помешкання і відбираючи все цінне від його переляканих мешканців. До тисячі нальотів відбувалося протягом однієї ночі. Підпольна тоді большовицька партія трактувала з нальотчиками про поділ влади на випадок повстання проти білих, — і злодії вимагали на випадок повстання права мати своїх представників у комісаріятах поліції. Упорядчики більших філянтропійних концертів просили в ґазетах п. п. злодіїв не ограбовувати осіб, що мають квитки з того концерту, — і громадяне сміливо ішли на такі концерти, бо в ту ніч запізнілих прохожих навіть без квитка не ограбовувано.
І тепер, стріляючи в зненавиджених „фараонів“-поліціянтів, злодії кидали в павзах найдотепніші кпини і глузування. Поліція втратила свій авторитет після того, як перелякана і жаліслива почала ходити громадно з червоними прапорами і позволяла розюшеним юрбам убивати, як зайців, своїх аґентів, старшин і підстаршин.
Злодії мали також симпатію серед населення, навіть, часто серед пограбованих: бо виявляли часом більше шляхотности і доброго серця, як т. зв. ідейні армії. Про нальотчиків оповідано лєґенди, співано пісні, імена видатніших у всіх були на устах.
