Ця сторінка вичитана
2.
Мабуть нераз вони в дитячих снах
Тобі ввижалися: чудні, далекі,
Золотошкурі і сумні ацтеки
З погордою в потьмарених очах.
І бачив ти крізь млу й прадавній жах,
Як ідолів роззявлені пащеки
В диму пожарів репались від спеки,
І злото сліз текло їм по щоках.
Згадавши, ти спинив коня в задумі...
Зеленопере царство Монтесуми!
Невже воно — лиш марево і міт,
Що спопеліє й щезне димом чорним
І тільки диким квітом неповторним
Цвістиме в спогадах прийдешніх літ?
X. 33.
