вчення Хвильового й стало першим засобом боротьби за існування з боку „Вапліте“, то були зразу-ж усі підстави гадати, що разом із тов. Хвильовим усе „Вапліте“ загалом так заплуталося і в теорії, і в практиці, що не зводить кінців з кінцями.
Проте, я певен, що ніхто з тих, що боролися з поглядами тов. Хвильового, не не хотів капітуляції „Вапліте“, як організації, сподіваючись того, що раніше чи пізніше, а воно дасть належну оцінку шкідливим теоріям тов. Хвильового… Раз уже утворилася академія, то, звісно, бажано, щоб вона гідна була цієї назви, щоб вона справді стала центром пролетарської мистецької культури, щоб вона й теорію й практику свою підняла на як-найбільшу височінь. І тільки такими настроями пройняті, чекали ми, київські супротивники поглядів тов. Хвильового, першої книжки „Вапліте“. Від дискусії пройшло чимало часу. „Страсті“ вщухли, і кожний з нас гадав: а може „Вапліте“ справді виправдає свою назву, як з погляду усвідомлення пролетарської ідеології, так і з погляду озброєння теоретичними знаннями. Принаймні, кожному хотілося б, щоб ця майже єдина численна організація революційних письменників як-найшвидче досягла найкращих успіхів у своїй роботі.
Звісно, занадто гострими критиками не можна бути після відносно короткого часу існування „Вапліте“. Але від організації, що підняла прапор
