не можна кожного з тих, у кого з'явилися занепадницькі мотиви, кваліфікувати, як зформованого, упертого і безнадійного занепадника й, що є під Т-ов чатку до коінця раз назавжди безнадійний занепадник, той уже не є попутник. Бо попутник є зрештою той, що, хоч і хитаючись, кульгаючи в певному маштабі, йде проте з нами, не доходячи тільки до кінця. У таких попутників можна иноді знайти елементи занепадництва. Але той, в кого запанує занепадництво остаточно, той уже нам не попутник, того ми повинні рішуче відкинути й засудити. Що-ж до попутників, що йдуть з нами тільки до півдороги або до третини, то з ними треба співробітничати, допомагаючи їм випростатися на ввесь зріст і стати, нарешті, в лави тих, що не знають хитань, та що прямують вперед, бачучи перед собою ясне сонячне майбутнє.
Пролетарській критиці треба керувати попутниками, але це керівництво повинно бути виховно-ідейного характеру. З наказом до художника — „будь оптимістом“ — підходити не можна. Тенденційної літератури нам не треба. Художник повинен бути вільний у своїй творчості, вільний не в тому розумінні, що йому повинна бути байдужа доба, в яку він живе, і цілі цієї доби, чи то вільний від соціяльно-політичної обстанови. Від них художник не буває вільний, і всякі твердження, що художник може бути сам собою, є фальш. Але-ж вільний він
