Тимчасом „варстатне“ мистецтво не характеризує обов'язково індивідуалістичне мистецтво. Були часи, коли варстатне мистецтво було виразником передових ідей революційної буржуазії. Хоча взагалі це вірно, що буржуазна економіка, яка базується на конкуренції, створює як найкращий ґрунт для панування індивідуалізму в мистецтві, але цей індивідуалізм досягає найвищого свого розвитку на стадії занепаду буржуазного суспільства. Инша справа з пролетарським мистецтвом. Воно може й через варстат бути прекрасним виразником колективістичних ідей пролетаріяту. Це, здається, так ясно, що й доводити не треба. Коли поет-пролетар може в індивідуально-створеному вірші говорити мовою цілої класи, то чому цього не може зробити художник або скульптор. Варстатне мистецтво не є антитеза пролетарській творчості. Ставши на таку позицію, ми повинні були б зараз-же позбавити пролетаріят такої важливої ідеологічної зброї, як мистецтво взагалі.
Це може здатися дивним, що ті, що стоять за злиття мистецтва з виробництвом, є в той же час вороги реалістичного напрямку в мистецтві. Та це-ж цілком натурально, що раз вони заперечують для пролетаріяту „мистецтво, як засіб пізнання життя“, то вони мусять бути апологетами, може дуже поступових, формальних прийомів, але дуже рідко приступних масам. Я тут попереджую, що не належу
