„виробниче“ мистецтво по суті означає його ліквідацію. Не можна, звісно, не погодитись з тими думками, що буржуазний лад спричинив відокремлення мистецтва від життя, що мистецтво, яке в буржуазному суспільстві підпорядковано магнатам, неминуче повинно було стати самоцінним. Але-ж не варстатне мистецтво, як таке, є виразом відходу мистецтва від життя (аджеж варстатне мистецтво, коли його широко трактувати, існувало все-таки не тільки в буржуазному суспільстві), а зміст варстатного мистецтва на певній стадії буржуазного суспільства став виразником цілковитого розриву з життям. Бо-ж і буржуазія неоднаковим життям завжди жила: з революційної класи колись вона стала класою занепаду, класою, що стоїть на перешкоді даьшому рухові цивілізації. Отже в пору революційного піднесення буржуазне мистецтво, звісно, було активне, закликало до будівництва нових форм життя. Не можна-ж справді творчість Давіда, Бетговена, Лесінга, Гайне визначити терміном „відриву від життя“.
На ділі-ж лефівці заперечують не тільки мистецтво, як „засіб образного пізнання“, вони заперечують мистецтво взагалі. Для футуристів це зокрема природньо, бо футуризм сам по собі народився, як відгук мерущої класи. На жаль, наші футуристи, які зблизились з пролетарською революцією, не усвідомили проте, що мистецтво, яке в буржуазному су-
