мистецтво почало після жовтня, і неминучий є дальший процес зростання пролетарського мистецтва, аж до того часу, поки воно стане переважним чинником у загальній сумі творчости нашої епохи. На Україні у нас мало марксівських теоретиків мистецтва, але від тих, що є, ми не чули, щоб вони обстоювали погляд Троцького або погляд т. Фріче. Такий критик, як т. Коряк, ніколи не висловлював сумнівів щодо існування та що-до перспектив пролетарської літератури на Україні. Про це свідчать такі слова т. Коряка в його статті під назвою „Українська література за п'ять років пролетарської революції“: „Пролетарський поет є душа Жовтня. У ці роковини революції (майте на увазі, що мова йде тільки про п'яті роковини) пролетарська література ще переживає добу учеництва технічного, добу ідеологічної боротьби проти бездушної вимираючої контр-революційної літератури старого світу“ і т. д., і т. д. (В. Коряк, „Організація Жовтневої літератури“).
Тоді йшла мова про „ученичество“, отже тепер, хоч учеництво ще не припинилось, пролетарську літературу можна перевести в вищий розряд кваліфікації.
Не менше твердо вірить у місію пролетарської літератури й Микола Хвильовий. Тільки недавно він дав таку оцінку поглядів Троцького:
„Коли гармати говорять, пише — Хвильовий, — музи мовчать. Це так. Але революція, як показує нам
