потенціяльні сили. Це буде мистецтво епохи диктатури пролетаріяту, коли з слів Троцького, пролетаріят виявляє найбільше свою „класову суть“, і тому це буде пролетарське мистецтво.
Треба сказати, що в Росії офіційно ніхто не підтримав цього погляду Троцького. Навіть Воронський офіційно ніде не боронив його, але з инших виступів Воронського, а також Осинського, можна було бачити, що вони очевидно солідаризуються з Троцьким. На художній нараді при ЦК РКП 1924 р. т. Бухарін довів у своїй промові, що він цього погляду Троцького не поділяє, бо він виразно підкреслив, що „ми не повинні відмахуватись від проблеми створення пролетарської літератури“. У резолюції-ж цієї наради ясно говориться за пролетарських письменників. Отже, крім Воронського й Осинського, Троцький навряд чи знайшов тоді співчуття серед марксистів-мистецтвознавців. Та от т. Фріче, який з цілком иншого боку підходить до проблеми мистецтва в майбутньому, ставить також знак запитання над пролетарським мистецтвом. Коли Троцький приходить до свого заперечення пролетарського мистецтва, вірячи в майбутнє мистецтва, надаючи колосального значення мистецтву в соціялістичному суспільстві, то т. Фріче приходить до песимістичних висновків що-до майбутнього мистецтва взагалі, і провіщає його існуванню в теперішньому вигляді неминучу загибіль. „Вірте, каже Фріче, — що в со-
