більше буде новий режим забезпеченний від політичних і воєнних ускладнень, тим сприятливіші будуть умови для культурної творчости, тим більше пролетаріят буде розвиватися у соціяльному співжитті, звільняючися від своїх класових рис, тоб-то перестане бути пролетаріятом“ (Л. Троцький, „Литература и Революция“, стор. 136, 137). І далі Троцький завершує цю тезу таким висновком: „Пролетарської культури не тільки нема, але й не буде, жалкувати з приводу цього справді нема рації: пролетаріят узяв владу саме для того, щоб покінчити з класовою культурою і прокласти шляхи для культури людської“.
Я гадаю, що Троцький зайняв у цій справі помилкову позицію. Міркування Троцького вражають своєю послідовною логічністю. Але це логіка абстрактна, збудована як-раз на формальних аналогіях, хоч у дальших рядках сам Троцький повстає проти формальних аналогій. Справді, насамперед повстає запитання: чому пролетаріят обов'язково мусить однаковим з попередніми класами темпом творити свою культуру? Аджеж надбання попередніх епох важать не мало, і чому вони не можуть спричинитися до скорочення культурного шляху пролетаріяту? Тим більше, що і в пролетаріята, як і в старших клас, зароджується його культура, зокрема мистецтво, ще в надрах попереднього суспільства. Тов. Лелевич у своїй брошурі „Творческие пути