форми. За Горбачовим виходить, що марксисти взагалі не знають „еволюції форм художньої літератури“. Що-ж тоді залишається від марксистської історико-літературної методи, яку Горбачов визнає? Аджеж без розуміння історії еволюції тих явищ, що саме властиві мистецтву, ніякого марксистського мистецтва взагалі не було-б, без цього Плеханов не вніс-би багатого свого скарбу в марксистську літературу в галузі письменства. Не розуміє еволюції художніх форм тільки той марксист, який справді не є марксист, власне той, який не розуміє відбивання ідей на формі, а суспільних стосунків на ідеї. Такий марксист справді відкидає історичну методу в мистецтві, як це робить Горбачов, хоч він підкреслює, що він вживає для характеристики письменника і марксистську аналізу змісту творів, і наслідки формальних спостережень своїх і чужих над цими творами“. Бо така „постановка“ питання не діялектична, а тим і антимарксистська в корені.
Закінчуючи цей розділ, треба зазначити, що формалісти в силі розуміти тільки „шкаралупу“ мистецтва, а не добиратися до ядра його. Це звичайно насамперед стосується чистих формалістів. Але й ті, що обстоюють синтезовано формально-соціологічну методу, або марксистсько-формальну методу, далеко не твердо стоять на засадах плеханівської діялектики, бо, очевидно, засліплюються науковими аргументаціями авторитетів від мистецтва — добродіїв формалістів.
