родницьку ідейну схему окремих письменників окремі літературні факти.
Треба сказати, що погляди марксистів не зовсім скидаються на те, що ми зустрічаємо у т. Якубського в його „Соціологічному методі у письменстві“. Тов. Якубський, недвозначний прихильник соціологічної методи, правильно надаючи значення досліджуванню форми, формальній методі взагалі, не відзначає підсобности цієї методи. Більше того, є ознаки того, що т. Якубський навіть схиляється до формально-соціологічної методи. Тов. Якубський, звісно, рішуче відмежовується від тих, „хто не визнає звязку літератури з життям“, „чий естетизм виходить із їх класового інстинкту, хто боїться аналізи громадських ідей у творах письменства, тому що ясно бачить, як ці ідеї непереможно свідчать про занепад і виродження їх класи“ (Б. Якубський „Соціологічний метод у письменстві“, стор. 29-30). Коли тов. Якубський говорить за соціологічну методу, він переконаний прихильник її. Але трохи починає звужуватися соціологічна метода в нього тоді, коли тов. Якубський визначає взаємини між формальною і соціологічною методою. „Не зважаючи на крайності, — пише т. Якубський, — треба все-ж сказати, що формальний метод (з необхідними поправками) є цінне наукове придбання і разом (підкреслення моє, С. Щ.) з методом соціологічним стоїть на черзі в справі наукової аналізи творів
