іде, пристосовуючись до нього, й форма“ (А. Богданов, „Искусство и рабочий класс“).
Чи це правильно, що слідом за занепадом змісту настає негайно й занепад форми? Кінець-кінцем, форма без відповідного змісту справді неминуче деградуватиме перестане приваблювати до себе, але протягом певного часу форма ще може триматись на належній височині й навіть досягати нових щаблів свого розвитку. Цьому ми маємо силу прикладів з російської, української й західньо-европейської літератури. Отут і виступає як-раз тимчасове відділення змісту від форми. Ще яскравіше позначається цей процес у протилежному випадкові, що його згадує Плеханов — це тоді, коли з'явиться мистецтво нової класи. Тут ми вже маємо наочний досвід з нашої радянської революції. Хто-ж не знає сили багатих новим революційним змістом літературних творів, що проте негармонійно стиснуті в старих оджилих формах? Через те й стоїть так актуально завдання для революційного письменства виробити собі досконалу форму, що відповідала-б новому змістові. Отже буває відділення змісту від форми й навпаки, хоч і за „виключних епох“. Не бути свідомим цього — це значить замазати важливий процес у мистецтві — це було-б дуже шкідливо для пролетаріяту, який мусить чітко орієнтуватись у взаєминах мистецтва з різними суспільними процесами.
