родньо повстає питання — для якого пролетаріяту: чи тільки для пролетаріяту СРСР, який скинув буржуазну владу й будує свою власну державу, чи і для пролетаріяту буржуазних країн? Невже й під'яремний пролетаріят має через мистецтво „будувати“, аджеж його завдання руйнувати. У цих твердженнях т. Хвильовий має цілковиту рацію. Або може мистецтво має дві вдачі для пролетаріяту: руїнницьку — за буржуазної влади і будівничу — за пролетарської? Але-ж тоді мистецтво позбавляється наукового обґрунтування, скидаючись на те, що „куди повернеш дишло, на те й вийшло“. З т. Чужаком можна було-б погодитись, коли-б він так говорив і про науку, а не тільки про мистецтво. Бо-ж Плеханов сказав ще, що „поезія — це мислення образами“. Звісно, це стосується не тільки до поезії, — а й до образотворчости то-що. Отже це,мислення образами“ ніяк не поєднується з певними директивами мистецтву що-до „будування життя“.
“Художник, — розвиває Л. Ортодокс цей погляд Плеханова, — у відміну від ученого, повинен споглядально сприймати типові, відмінні риси явища, або предмету безпосередньо почуттьового, і втілити ці риси у почуттьово-реальні образи, не ставлячи в процесі творчости ніяких безпосередніх утилітарних завдань“ (Л. Ортодокс, „О. Уайльд“, 1923 р.).
Тут треба внести ясність. Визнаючи, що в процесі творчости художник не повинен ставити собі
