Є ще богемство, яке треба кваліфікувати, як світовідчування, до певної міри споріднене з естетизмом, дарма, що на богемство хворіють і „ліві“, і навіть инколи й дехто з пролетарських письменників. Богема з'явилася на Заході так само, як реакція проти міщанського самовдоволення, але богема є в той-же час продукт того-ж міщанства. Відомо, що найгірший лихвар, для якого найголовніше й єдине щастя є профіт від капіталу, потребує раз-ураз відпочинку від своїх лихварських буднів, щоб, хоч на час віддатись иншим, так би мовити „вищим“ інтересам. Для декого такий вищий інтерес — це церква, для иншого — філантропія, а для кого — Монте-Карло або кабаре, — але тимчасовий відхід від буднів, очевидно, таки потрібний. Отже, діти міщанства, часом витончені інтелігенти, пересичені, незадоволені з одноманітного оточення, шукають собі так само відпочинку, але вже в тендитніших матеріях, створюючи вимріяний, фетишизований світ. Такі починають культивувати особисту волю, незалежність людини від умовностей оточення, вони, нарешті, стають богемою.
Богемство дійшло до наших часів, будучи в нас або виявом анархічного міщанства, що не знайде собі певного місця в нашій дійсності, або виявом одходу від класи робітників чи селянства чи перебування на роздоріжжі між робітництвом і селянством. Поруч із богемством стоїть „культ жрецтва“,
