Але як же може література наша впоратися з таким серйозним завданням, коли вона ще щільно не підійшла до проблеми робітничого побуту? Навіть про російську, не тільки попутницьку, а й пролетарську літературу мусів Серафимович відповісти на запитання, яке йому руба поставили на робітничих зборах, що робітничого побуту вона не дає. „Нема ні одного, власне, твору, де-б життя робітників з усіма його проявами було яскраво подане“. „В старій літературі, — каже далі Серафимович, — чудово подано життя поміщиків, життя буржуазії, життя інтелігенції, а життя робітників нема в минулій, ні в нашій літературі. Показали хіба тільки дрібнесенькі скалки, та й то не дуже типові“.
Ми свідомо сказали „навіть“, посилаючись на російську літературу, бо ми не хочемо приховувати тої істини, що в Росії, звісно, через сприятливіші історичного характеру причини, процес розвитку пролетарської культури значно випереджує Україну. Очевидячки, що розвязати українській літературі це завдання, а саме — сюжетно обняти робітничий побут, дуже нелегко. Але це завдання є таке нагальне й важливе, що його ні обминути, ні відкласти не можна.
Ще стоять невичерпані завдання що-до суто-виробничої тематики. Нас би дуже погано зрозуміли, коли-6 попередні рядки про робітничий побут тлу-
