господарства, або зневажливо поставитися до появи робітничої тематики в українській літературі. Тимчасом робітнича тематика, до якої все більше вдаються Микитенко, Ле, Кундзич, Смілянський, Клоччя то-що, безперечно відкриває нову смугу в розвиткові української літератури, збільшуючи вагу пролетарського крила.
Протягом десятиріч українська література була сільською, а коли вона зробила поступ, пошируючи свою соціяльну базу, то цей поступ відбувався силами інтелігенції, міщанства чи перших паростків анемічної української буржуазії. Місто завжди займало останнє місце в українській літературі, а тим паче пролетаріят. У жовтневій літературі тематично переважає громадська війна, і знов таки громадська війна на селі, а не в місті. Наша революційна, зокрема й пролетарська література, дуже довго затрималася на цьому етапі і тільки оце недавно почала черпати сюжети з наступної доби, а саме НЕП'у.
Правда, на цьому етапі письменники все більше зацікавлюються містом, але одні з них не знаходять у місті потрібного оточення і соціяльної підпори через це починають скіглити (занепадництво), відсахаючись від об'єкту спостереження (міста) до свого власного “я“, отже до вузького індивідуалізму, инші вибирають за об'єкт собі міщанство, а ще инші, вдаючись до революційної тематики, мають за свій
