Сторінка:Щупак С. Питання літератури (1928).djvu/122

Ця сторінка вичитана

віршів, що потрібні Держвидаву. Зеров називає вірші Терещенка, що вийшли книжкою „Чорнозем“, через те, що вони виробничі й на актуальні теми, „віршованими фейлетонами“, а Донцов усіх „виробничих“ письменників називає „бляшаними революціонерами“. Зокрема, що-до Савченка, то так само дуже вульгарно пояснювати те, що він кинув поезію й перейшов до критики, тим, що він став масовиком. Ось-же й Хвильовий зайнявся публіцистикою. До речи, саме статті Хвильового доводять, що Хвильовий має рацію, коли каже, що нам потрібні наші марксистські критики, наші Плеханови. Але спроба Хвильового поки-що заступити Плеханова вийшла дуже смішною.

„Европа“ чи „Просвіта“? Ми не проти „Европи“. Але вся справа в тім, хто сьогодні носитель „европеїзму“, а хто назадництва. Ми гадаємо, що справжній провідник культурної революції — це українські пролетарські культурні кадри, тісний спільник, — революційна інтелігенція, що, не вагаючись, прийняла погляди пролетаріяту, попутники — неокласики ще чималі індивідуалісти, але під натиском революційної стихії, раз-у-раз озираючись назад, раз-у-раз упираючись на назадницькі позиції, коли не всі, то поодинокі, повільно наближатимуться до пролетаріяту.

Про “Европу“ й „Просвіту“ Донцов, до речи, теж висловив свою думку. Він тут повстає проти нашої оцінки неокласиків, саме, як просвітян (а ми їх вва-

122