культури. Як символ, слова „Европа“ не забороняється вживати. Але ми викриваємо тов. Хвильового, зазначаючи, що коли „Европу“, як найвищий ідеал Хвильового, збираються вже тепер здійснити, спираючись на „Вапліте“ в спілці з Зеровими, Филиповичами, то це дуже підозріла Европа. Це культура для культури, ренесанс для ренесансу, мистецтво для мистецтва. Це байдужість до проблеми пролетарського ренесансу на Україні. Це націоналістичне захоплення тов. Хвильового.
А тепер перейдемо до двох сил, тоб-то до того, хто може бути спільником у творенні українського ренесансу. Розібравшись у цих двох силах, ми знов таки дістанем відповідь на те, куди гне Хвильовий з своєю Европою. Хвильовий з видом ученого береться по-марксистському аналізувати українську мистецьку інтелігенцію й через цю аналізу приходить до двох висновків: 1) Хто визнає й бере участь у масовому літературному рухові — той неминуче халтурник. 2) Хто чотири чи п'ять років тому ще виголосив себе прилюдно ідеологічним прихильником програми компартії і на її засадах працював — той ідеолог куркульства.
Терещенко, Ярошенко, Савченко і іже з ними, що з мистців одними з перших прийшли не тільки до радвлади, а й до партії (бо кілька разів підписувалися під комуністичними постулатами) — це
