мягшують його революційну волю, ослаблюють, розпорошують його сили“.
Елланський працював підчас НЕП'у і він відчував, як загрожують молодим письменникам впливи непманського оточення. Саме на цей час припадає його скептична задума над долею декого з письменників, що були з ним в одній організації „Гарт“ Він казав: “Гарт“ є гарт. Соломи не загартуєш, дерева — також. Коли в сплав криці попаде чужородний матеріял, він перегорає, не витримує гарту. Майбутнє покаже, хто з поодиноких гартованців є крицею й нею лишиться, а хто м'яким оливом чи, може, навіть золотом, котре хочай представляє в переходовій добі обмінну вартість, але об'єктивно є лише матеріялом хіба для будови нужників, як опреділив його вартість тов. Ленін“.
Ті-ж загрози непманських впливів примушують його з такою гостротою, щоб попередити, накинутись на симптоми „специфічної мистецької психології“, ознаки якої є „індивідуалізм“, „самозакоханість“, „гонитва за славою“, „інтриги“ і „безпринципність“. Наче через те, що Елланський так відчував ті хитання, через які пройде частина молодого письменства, він з такою силою закликав до загартованости у вірші „Після Крейцерової сонати“, надрукованому у „Вістях“ після його смерти:
„Нам треба нервів наче з дроту,
Бажань, як залізо-бетон.