для вжитку самих митців, не для вузьких пануючих верств суспільства, а щоб бути корисними, поживними для широких робітничих і селянських мас“.
Елланський пропагує твори, що, „викликають у масах настрій бадьорости, життєздатности“. Хай скептики що-до цього не думають, що Елланський за те, щоб письменник торкався тільки радісних явищ і замовчував сумні явища нашого життя. Часто, між иншим, поети, яких критикують за настрої розпачу в їх творах, кажуть: „що-ж ви хочете, щоб ми тільки раділи, щоб ми тільки бачили світлі проміні, а не реагували на чорні тіні“. Звісно, ніхто цього не хоче, не хотів цього й Елланський. Він підкреслює, що навпаки треба малювати і „найчорніші факти дійсности“ та ще без усякого підсолоджування й прикрашування“, але-ж пролетаріятові не властиво „плакати, зневірятися“, губити перспективу, спостерігаючи сумні явища, а навпаки — ці явища тільки загартовують його, організовуючи його активність волю до подолання цих явищ. Таку саму вимогу ставить Елланський і до пролетарського письменника. Він вимагає творів, незалежно від тематики, які-б „opгaнізовували думку почуття трудящого люду до активности, до боротьби й роботи“, рішуче засуджує ті твори, „які у пролетаріяту убивають потяг до активної участи в суспільному житті, роз-
