товляють продукти революційної жовтневої культури“, а на ділі „отруюють шлунок суспільства гнилизною“, Елланський в той же час підкреслює, що гасло пролетарської культури — „є актуальне“.
Яке-ж повинно бути пролетарське мистецтво або пролетарська література? Елланський проти формалізму, проти „мистецького манікюру“, проти „захоплення акробатикою, станками“. Він застерігає, що це зовсім не значить, що він за „примітивізацію“, „спрощення“ то-що, навпаки, — формі й техніці він надає чималого значення, більше того, він підкреслює не раз значення старих технічних надбань, старих цінностей у мистецтві, що їх пролетаріят повинен, може, відповідно очистивши, використати у своїй творчості.
Гарний учень Леніна й Плеханова, Елланський з зневагою говорить за тих ура-революціонерів, що ставлять хрест на всій спадщині минулого. Але він лютий ворог „чистого мистецтва“, відділення мистецтва в якийсь окремий організм, що має ніби-то свої, йому одному властиві і ні від чого незалежні (або мало залежні) закони розвитку“. Елланський учить пролетарського письменника тому, що його твір повинен бути приступний для мас. Він застерігає цього письменника від самозамикання у власну шкаралущу, або шкаралущу невеликої групи: справжню місію письменник бо виконає тоді, коли його твори будуть творитися не
