де тої небезпеки не було, зараз же на місці потовк його.
На другий день, коли я вдягався, хтось постукав у двері моєї спальні. Увійшов Хольмс з телєґрамою в руці.
Відчитав її голосно:
„Прибути зараз, вулиця Піта, 131. Лєстрад“.
— Щож там могло статись? — спитав я.
— Не знаю — щось зайшло. Припускаю однак, що се є продовження історії з бюстами. В тім випадку наш приятель, нищитель образів, перенісся очевидно до иншої дільниці. Снідання вже на столі, Ватсоне, а фіякер чекає перед домом.
За пів години ми були на вулиці Піта. Се мала спокійна вуличка близько оживленої промислової дільниці Льондону.
Коли ми приїхали, зобачили цілий натовп цікавих, що облягли штахети перед домом. Хольмс дав знак свиставкою.
— Справді, Ватсоне, мусів тут бути що найменше замах на життя, напевно, бо инакше не булоби тут газетного репортера. Дивись як він нахиляється, мало що не скрутив шиї; се вказує на якесь насильство. А щож се має значити? Вищі ступені сходів мокрі, а нищі сухі. Ага! при вікні бачу Лєстрада; він нам все вияснить.
Лєстрад прийняв нас із поважною міною та
