Ця сторінка вичитана
Так голосно… Ось — тиша!.. Зовсім тихо!
Лише жінки ридають… Роздягнутись
Їй помогли… Посунули колоду…
І на подушку… голову кладе…
(Останні слова він вимовляє з дедалі більшим жахом і на хвилину замовкає; потім він раптом здригається і падає непритомний; водночас знизу здіймається неясний гомін, що довго триває.)
Світлиця королеви — та сама, що і в четвертій дії.
ЯВА ОДИНАДЦЯТА
Єлізавета
(входить через бічні двері, її хода і її обличчя надзвичайно стурбовані)
Нікого ще… нема ще звістки… ВечірТак і не прийде? Сонце зупинилось
У небесах? І мучитись на дибі
Нестерпного чекання довго мушу?
…Чи сталося? Чи ні? Мене жахає
І те, і те; не смію запитати!
Нема ні графа Лейстера, ні Берлі,
Що їм веліла виконати вирок.
Чи виїхали з Лондона? Тоді
Це сталося, летить уже стріла,
Влучає, влучила; за всю державу
Її спинити я не можу… Хто там?
